Як часто звертаються учні до шкільного психолога, щоб отримати консультацію, пораду? Який їхній вік? Що їх насправді хвилює нині?
Не раз можна почути: „ Що робить психолог у школі?”. Вважаю, основне наше завдання: допомогти учням дізнатися про себе більше.
Психологи накопичили чималий практичний досвід у формуванні важливих рис учня, майбутнього громадянина України, у розвитку соціальної компетенції, підвищенні психологічної культури, усвідомленні свого місця серед людей, виробленні навичок рефлексії, конструктивного вирішення проблем. Саме цей досвід активно впроваджується в повсякденний навчально-виховний процес школи.
Головним завданням діяльності психолога у школі є забезпечення нормального процесу психічного становлення дитини, тому психологічна робота організована насамперед відповідно до інтересів самого учня. Ми розвиваємо його особистість, орієнтуючись на положення гуманістичної педагогіки і психології про особистісно-рівноправний характер взаємодії між дитиною та дорослим, право кожної дитини на самовизначення. Адже коли вчитель оцінює особистість учня, спираючись тільки на власний досвід та інтуїцію, без достатньої кількості інформації, це може заважати виявленню справжніх причин труднощів у навчанні і вихованні, виникненню комунікативних проблем. Тому психологічне вивчення індивідуальних особливостей кожного учня є важливим завданням, для вирішення якого використовуються різноманітні методи психологічного обстеження. Звичайно, психологічна робота з дітьми різного віку має інший зміст.
Діяльність психолога організована таким чином, що враховуються можливості і резерви учня на кожному віковому етапі, у всіх ланках (початковій, середній, старшій школі).
Основною метою роботи психолога у початковій школі є:
створення умов для розвитку пізнавальних можливостей і формування пізнавальних інтересів;
формування позитивного психологічного клімату учнівського середовища як основи формування позитивного „Я”- образу та самосприйняття учня;
забезпечення гармонійного співвідношення між вимогами до інтелектуальних і навчальних умінь молодшого школяра і його психофізіологічними можливостями;
виявлення варіантів шкільної та сімейної дезадаптації, причин неуспішності тощо.
Молодші школяри проходять первинне психологічне діагностування загального рівня розумового і вольового розвитку з метою індивідуалізації процесу навчання. Психолог протягом цього періоду постійно спостерігає за навчальною діяльністю, поведінкою, спілкуванням тощо; консультує дорослих з проблем розвитку дитини у молодшому шкільному віці; розказує, як запобігти неврологічним перевантаженням, як досягти порозуміння між батьками і дітьми.
Основною метою роботи психолога у середній школі є:
формування абстрактно-логічного, теоретичного мислення як основи для подальшого розвитку свідомості, самопізнання;
розвиток вольової сфери учнів як основи мимовільної саморегуляції;
вивчення навчальних мотивів, інтересів, здібностей, рівня досягнень та самооцінки;
особливості формування статево рольової ідентифікації, соціометричного статусу учня.
Саме в цей період здійснюється до профільна підготовка – це допомога учням у виборі профільних напрямів навчання та широкої сфери майбутньої професійної діяльності. Ефективність до профільної підготовки залежить від рівня навчальних досягнень учнів та усвідомлення своїх інтересів при виборі профілю навчання. Психолог повинен орієнтуватись на перспективи і інтереси дитини, прогнозувати її самовизначення у виборі профільних предметів. Цей вибір має бути цілеспрямованим, доцільним, відповідати бажанням та інтересам учня, його нахилам, здібностям, які виявляються у процесі психологічного діагностування та індивідуального консультування учнів та батьків. Від успішності вибору спеціальності значною мірою залежить ефективність і результативність подальшого навчального процесу.
Вивчення особливостей розвитку мислення, уваги, пам’яті та пізнавальної сфери сприяє індивідуалізації роботи з учнями, дає змогу порадити, як краще організувати навчальну роботу, охопити великий обсяг інформації.
Психолог також вивчає рівень розвитку класного колективу, особливості його становлення, структуру стосунків, виявляє лідерів, надає психологічну допомогу тим учням, які поки ще не почуваються у колективі емоційно комфортно. Саме ця інформація психолога допомагає педагогам будувати стратегію роботи з певним класом.
Основною метою роботи психолога у старшій школі є:
створення умов для формування психічно зрілої особистості з розвинутим самоусвідомленням як основи для дальшого життєвого та професійного самовизначення;
забезпечення умов для розвитку рефлексивної свідомості і позитивної „Я”- концепції;
вивчення рівня самосвідомості, інтелектуального рівня, сформованості професійних планів на майбутнє;
особливості функціонування захисних механізмів.
Емоційний стан учня, його спроможність долати труднощі, ставити цілі та реалізовувати їх, відчуття успіху є важливим напрямом як психодіагностичної, так і корекційної роботи психолога. Суттєву увагу ми звертаємо також на формування тендерної рівноправності та специфіку окремих професій, які тією чи іншою мірою залежать від статі людини.
Психолог застосовує різноманітні форми психологічної роботи: індивідуальні консультації, рольові ігри, казкотерапію, психокорекційні тренінги. Це дозволяє ефективніше допомагати учням у вирішенні їхніх проблем, налагодженні стосунків між собою, батьками та вчителями.
Психолог має прагнути до реалізації гуманних взаємин в учнівському колективі, до взаємоповаги, порозуміння, розвитку особистості кожного учасника навчально-виховного процесу школи.
Хочу також зазначити: психолог працює для людей. Якщо мене чекають, якщо я комусь потрібна, якщо за час роботи я допомогла хоча б кільком учням, то вважаю, що живу недарма. Психологи – не чарівники, не всесильні. Вони люди, такі самі, як і решта на цій планеті. Тому психолог, на жаль, не може вирішити всіх проблем учня або того, хто звернувся по допомогу. І річ не в тому, що бракує знань чи досвіду. Багато чого залежить і від самої людини. Якщо вона готова змінювати щось у собі на краще, якщо докладатиме максимум зусиль для досягнення бажаної мети – тоді й консультація чи психологічна допомога будуть корисними і плідними. Багато чого залежить і від середовища, в якому живе учень. Адже будь-яка психологічна бесіда, тренінг, заняття буде марним, якщо дитина прийде додому, а там усе навпаки.
І все ж: психолог повинен нести добре, мудре, позитивне, сіяти в душах дітей зерна любові та добра
Гра в «ізоляцію». Як адаптуватись до режиму «карантин» - поради психолога
Фізкультура, інформаційна дієта та гігієна рук. «Золоті» правила перебування дома під час карантину сформувала на своїй фейсбук-сторінці вінницький психолог, психотерапевт Аліна Хранітель.
«Враховуючи ситуацію пандемії, реакцію українців на карантин, психологічний стан багатьох сімей моїх друзів, знайомих, пацієнтів, я, як дитячий психолог, вирішила висловити свою думку та надати певні рекомендації для батьків», - розповідає Аліна.
На думку психолога, стався «інформаційний вибух» з приводу коронавірусу COVID-19. Вона корисна, необхідна та важлива. Втім, у соцмережах часто-густо розповсюджують пости, які викликають паніку або ж сміх. До прикладу, фейки про покарання батьків, чиї діти розгулюватимуть вулицею, чи заражені коронавірусом тропічні фрукти.
Такі новини викликають паніку, а вона, своєю чергою, губить імунітет, зокрема, коштом гормону стресу — кортизолу.
Інформаційне ж перевантаження, переконує психолог, призводить до стресу та змін у психіці в усіх без винятку вікових категоріях.
«Беззаперечно, коронавірус кардинально змінив та змінює життя не лише нашої країни. Сучасній людині досить складно перебувати в ізоляції, і це стосується не лише обмеження пересування, соціальних контактів, роботи, відпочинку, хобі. Проте, основним випробуванням є перебування 24 години на добу усіх членів сім’ї разом. Дійсно, карантин може стати серйозною загрозою для деяких внутрішньосімейних стосунків або принаймні для нервової системи батьків», - пояснює Аліна.
У психології існує п'ять стадій прийняття стресової події, які цілком можна застосувати й до прийняття пандемії коронавірусу:
- Заперечення, яке фактично рятує психіку від гостроти удару на початку. На кшталт «так це десь там, у китайців», «до нас не дійде».
- Злість — маркер болю: несправедливо й боляче, цього не має бути, пошук винних. Чадо протестує та сперечається із дорослими. Усе тому, що в ізоляції діти не можуть жити нормальним, звичним для них життям.
- Торг — дії направленні на ухилення від удару (ознайомлення з рекомендаціями МОЗ, симптомами, покупка антисептиків і масок).
- Депресія — приходить повне усвідомлення того, що відбувається насправді.
- Прийняття — інтенсивність емоцій поступово знижується, з’являється можливість подивитися на світ навколо й спробувати жити по-новому.
«Всі сьогоднішні події — це те, чого раніше з нами не було, чого немає в нашому досвіді. Поряд з виконанням наказів, рекомендацій влади, медиків, щодо гігієни, ізоляції, поведінки, варто звернути увагу і на психологічний аспект карантинних заходів, пов’язаних з коронавірусом, — пише психолог, — Сьогодні батьки мають, як ніколи, багато вільного часу для спілкування з власними дітьми, якого так вкрай катастрофічно не вистачало у звичайному вирі життя».
Втім, для багатьох батьків, крім COVID-19, постала нова «загроза». Це спілкування із власним чадом, організація їхнього дозвілля в 4 стінах та вміння грамотно розкласти свої емоції на полички. Аліна пояснює: «Багато батьків здивовано помічають, що їхні діти виросли й стали «незнайомими». Стають більш помітними для батьків риси характеру, емоції, уподобання, інтереси дитини, які могли бути поза увагою, враховуючи щоденну зайнятість батьків і завантаженість дитини школою, гуртками, домашніми завданнями, спілкуванням з друзями».
Отже, чого не варто робити батькам:
- різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;
- примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;
- в жодному разі не варто зводити нанівець малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».
- не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.
- не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом.
«Золоті правила» для батьків:
- слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для малечі;
- пояснити, що боятись - це нормально. Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!
- щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.
- підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.
- розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;
- по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;
- сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;
- дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.
«Батькам у взаємостосунках між собою потрібно бути більш толерантними одне до одного, намагатися все обговорювати. Якщо партнер вже не витримує напруження, - потрібно дати можливість побути на самоті. Але це має бути взаємно, час для себе потрібно давати обом партнерам. В ситуаціях конфліктів між собою, батькам слід уникати ігнорування, приниження особистості партнера, егоцентризму і використовувати активне слухання, підкреслення значущості партнера. Будьте здоровими! Дотримуйтесь гігієни рук і розуму!», - додає психолог.
Правила роботи з агресивними дітьми
1. Бути уважним до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.
4. Покарання не повинні принижувати дитину.
5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.
6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.
7. Розвивати здатність до емпатії.
8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.
9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.
10. Учити брати відповідальність на себе.
Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми
1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.
2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром.
3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:
1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;
2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.
Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів
1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку.
2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою.
3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики — це неприйнятні способи вираження гніву та злості.
4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль.
Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки
• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.
• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна бьіть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.
• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.
• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.
Правила покарання агресивних дітей та підлітків
• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Понад те, воно має бути корисним. Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок».
• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу» а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там ідо трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.
• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.
• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.
• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.